Козелеччина в житті і творчості Тараса Шевченка
Вашій увазі пропонується захист науково-дослідницької роботи на тему:
"Козелеччина в житті і творчості Тараса Шевченка"
Автор - учениця Козелецької гімназії Шинкаренко Анна
Керівник - учитель української мови та літератури Приліпко Наталія Миколаївна
ВСТУП
Упродовж усього свого життя Т. Г. Шевченко мав глибокий духовний зв'язок із Чернігівщиною, яка стала для нього в повному розумінні цього слова – другою батьківщиною [Сапон]. Відомо, що поет неодноразово перебував на Чернігівщині, а саме: в 1843- 1844, 1845-1847, 1859 рр. Головний поштовий Білоруський тракт Київ-Петербург пролягав саме через повітове містечко Козелець (нині смт Козелець Чернігівської області), де неодноразово зупинявся Т. Шевченко для зміни коней, на ночівлю. І хоч переважно проїздом був поет на Козелеччині, проте в його творчості неодноразово зафіксово згадки про перебування в Козельці, Марківцях, Лемешах, Баришівці, що й послужило (напередодні святкування 200-річчя від дня народження Кобзаря) причиною дослідження життя і творчості Т.Шевченка під час перебування на Козелеччині.
Актуальність роботи зумовлена практично повною відсутністю матеріалів дослідження фактів перебування Т. Шевченка на Козелеччині.
Об'єктом дослідження є подорожі Т. Шевченка на Україну, зокрема на Чернігівщину.
Предмет дослідження – факт перебування поета на Козелеччині.
У роботі були застосовані такі методи дослідження: 1) ознайомлення з існуючими дослідженнями; 2) вивчення архівних матеріалів; 3) аналіз дійсності, зображеної в художніх та малярських творах Т. Шевченка.
Метою нашої роботи є дослідження життєвого і творчого шляху Т. Шевченка в період перебування його в Чернігівській області, а саме на Козелеччині.
Для досягнення мети передбачене виконання таких завдань: 1) ознайомитися з існуючими дослідженнями про перебування Т. Шевченка на Чернігівщині та Козелеччині; 2) вивчити архівні матеріали, пов’язані з тимчасовим перебуванням Т. Шевченка на Козелеччині; 3) дослідити історію написання картин, створених у період перебування Т. Шевченка на Козелеччині; 4) опрацювати художні твори Т. Шевченка, які відображають змальовані письменником враження та дійсність у момент перебування його на Козелеччині; 5) провести порівняльно-історичний аналіз подій, описаних у повісті Т. Шевченка «Княгиня», з історичними фактами.
У ході роботи було застосовано такі прийоми: контекстуальний, порівняльний, аналітичний, пошуковий, описовий.
Наукова новизна роботи полягає в здійсненні комплексного дослідження життя і творчості Т. Шевченка в момент перебування на Козелеччині Чернігівської області.
Теоретичне й практичне значення дослідження визначене тим, що матеріал може бути використаний для широкого літературознавчого дослідження творчості Т. Шевченка, а також під час вивчення життєвого і творчого шляху письменника в шкільному курсі.
2.4. Подорож прощальна
Остання зустріч Великого Кобзаря з козельчанами відбулася 5 травня 1861 року під час перепоховання безсмертного сина народу. Помер Шевченко, як відомо, у Петербурзі 10 березня і похований був на Смоленському кладовищі. Друзі поета звернулися до влади з проханням дати дозвіл на перевезення праху Кобзаря на Україну, до Канева, на Чернечу гору, де місцевість якнайкраще відповідала словам заповіту.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій.
Щоб лани широкополі
І Дніпро, і кручі,
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Труну викопали з могили 26 квітня і поклали в нову свинцеву. ЇЇ поставили на гарні ресорні дроги , спеціально замовлені для далекого шляху. Тобто на віз, пристосований для перевезення гробів. Керував траурною процесією Г.М. Честахівський. Домовину з прахом Шевченка доставили до Москви залізницею, а звідти повезли поштовим трактом, що проходив через Серпухів-Тулу-Орел-Глухів-Кролевець-Батурин-Борзну-Ніжин-Носівку-Козелець-Залісся-Київ. На всьому шляху відбувалися багатолюдні зустрічі й проводи праху поета.
5 травня, у другій половині дня, траурна процесія прибула до Козельця. Її зустрічали далеко за околицею міста. В архівах Козельця немає даних про конкретних осіб, але можна стверджувати, що прах Кобзаря зустрічали родина Катериничів та сім’я Момбеллі. Свідком траурної процесії була прабабуся козелецького письменника Віктора Глущенка – 16-річна Глафіра Рябчун. Саме вона розповіла цю незабутню історію своєму правнуку, який потім досить детально переповів побачене прабабусею.
Попереду траурної процесії йшло кілька козелецьких священиків. За ними дроги з домовиною, накритою червоною китайкою. На ній, зверху домовини, прикріпили вінки. На стрічці одного з них було написано: «Прощай, батьку, орле сизий!»
Дроги тягнуло троє коней. Позаду йшли в траурному вбранні дівчата, несучи коливо, поминальну кашу з солодкою підливою. Траурна процесія рухалась через Козелець трактом на Київ, який проходив тоді вулицею Журавльова. Потім греблею через Остерку, насипом по болоту, виходячи до Київської слобідки. Тепер від цього мосту залишилося декілька горбів, а вулиця, якою несли Великого Кобзаря, названа на честь поета.
Миколаївська церква в Козельці стояла над шляхом. Біля неї, як вказують деякі архівні джерела, і відбулася панахида, на яку зійшлися сотні козельчан.
Зустрічав домовину поета і житель Гарбузина Семен Глуздовський – заможний прихожанин Миколаївської церкви, закоханий у поезію Шевченка. Семен Глуздовський запропонував керівникам траурної процесії не їхати на ніч до Броварів, а зробити відпочинок, заночувавши в нього в Гарбузині. Керівники процесії погодилися. Дроги з труною поставили надворі, коней розгнуздали. А на ранок траурна процесія спорядилася в дорогу. Попереду чекали Бровари, чекав Київ. А вже з Києва – пароплавом до Канева на Чернечу гору, де мрів бути похованим Великий Кобзар.
На горі Чернечій, де Дніпро шумить,
Де степи широкі і безкраї,
Там Кобзар великий у землі лежить,
Він минуле і теперішнє вінчає.
Ушановуючи пам'ять Кобзаря, до 150-ї річниці від дня народження поета в міському парку смт. Козельця було встановлено пам'ятник неподалік від місця, де колись була «Питейная» Тихоновича, у якого неодноразово зупинявся поет, чекаючи на зміну коней. А на тому місці, де відбулося прощання козельчан з Кобзарем – невеличка капличка, як згадка про те, що «цим шляхом у травні 1861 року жителі нашого краю в глибокій скорботі проводжали до місця останнього спочину славетного сина українського народу, Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка!»
Висновки
Опрацьований і досліджуваний матеріал дозволяє зробити висновки:
1. Упродовж усього свого життя Т. Г. Шевченко мав глибокий духовний зв'язок із Чернігівщиною, яка стала для нього в повному розумінні цього слова – другою Батьківщиною.
2. Ознайомившись із дослідженнями чернігівських шевченкознавців, можна виокремити декілька причин, що спонукали поета неодноразово відвідувати Чернігівщину.
3. Факт перебування Шевченка на Козелеччині залишається мало вивченим і не дослідженим аспектом не тільки в чернігівському шевченкознавстві, а й у біографії Шевченка взагалі. Відсутність відомостей про перебування Шевченка в деяких населених пунктах України дослідники пояснюють тим, що «точний маршрут подорожі Шевченка Чернігівською губернією невідомий і досі».
3. Фразеологічні засоби мови в контексті сучасного мовлення є тим благодатним матеріалом, який не втрачає своєї актуальності. Це можна пояснити передусім високим ступенем концентрації у фразеологічних одиницях народного світогляду, ментальності народу. Вони, як ні одна з одиниць національної мови, проникають у глибини народної психіки й завдяки цьому є виразниками та репрезентаторами етнолінгвокультурної системи конкретного народу.
2. Функції фразеологічних одиниць у художньому тексті зумовлені двома основними факторами:
лінгвістичними властивостями самої одиниці;
запрограмованою письменником ситуацією.
3. У процесі функціонування фразеологізми мають властивість різною мірою видозмінюватися, що сприяє оновленню образності та підвищенню експресивності. Видозміна фразеологізмів – активний художньо-естетичний засіб.
4. Заміна компонентів як один із засобів контекстуальних перетворень фразеологізмів – це свідомий цілеспрямований процес, викликаний задумом письменника. Перетворені таким чином фразеологізми виконують різні стилістичні функції: служать засобом збільшення образності й виразності мови, надають їй яскравості й гостроти, уживаються для конкретизації значення, збільшення обсягу семантики, сприяють більш глибокому розкриттю рис описуваного явища.
5. Опрацювавши химерну повість В. Дрозда “Ирій”, ми виявили, що основний фонд досліджуваних фразеологізмів становлять загальномовні одиниці, які зафіксовані як тлумачними, так і фразеологічними словниками української мови, проте трапляються в повісті й фразеологізми не зафіксовані в жодному зі словників, що дає право називати такі фразеологізми народними неологізмами чи власне авторськими (оказіоналізмами).
6. Розглянувши використання різних способів та прийомів трансформацій фразеологічних одиниць В. Дроздом в повісті “Ирій”, можна зробити висновок, що письменник майстерно модифікує фразеологізми, не задовольняється ними як готовими стилістичними засобами, а підходить до їх використання творчо. Це урізноманітнює стилістичні ефекти, посилює художність і естетичну цінність гумористичних творів, виразно передає авторський почерк.
7. Явище трансформацій фразеологізмів є мало вивченим і перебуває у стадії становлення, тому мова творів письменників є благодатним і випереджальним лінгвістику джерелом.
8. Володимир Дрозд – справжній майстер слова, підтвердженням цьому є повість “Ирій”, майстерно пересипана автором трансформованими фразеологізмами.
9. За допомогою таких видів трансформації, як втрата метафоричності, подвійна актуалізація, розширення фразеологічного компонента, письменнику вдалося створити химерний твір, що є жанрово-стилістичною особливістю повісті “Ирій”.
10. Творчо модифікуючи фразеологізми, Володимир Дрозд домігся більш точної метафоричності усталених фразеологізмів і їх оновлення.
