СВЯТО-ГЕОРГІЇВСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР – ДУХОВНА РАДІСТЬ НА ЗЕМЛІ КОЗЕЛЕЦЬКІЙ
Вашій увазі пропонується захист науково-дослідницької роботи на тему:
«СВЯТО-ГЕОРГІЇВСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР – ДУХОВНА РАДІСТЬ НА ЗЕМЛІ КОЗЕЛЕЦЬКІЙ ».
Автор - учениця Козелецької гімназії Адаменко Оксана
Керівник - учитель української мови та літератури Павленко Людмила Іванівна
Актуальність дослідження даної роботи полягає у тому, що в період національного духовного відродження нашого народу суспільство знову повертається до величних мистецьких храмів, прагне заповнити душевну порожнечу долученням до Бога та його нерозгаданих таємниць. Місцем, де пересічна особистість може доторкнутися до божественного й насолодитися красою рукотворної пам’ятки архітектури, є Свято – Георгіївський жіночий монастир у селі Данівка Козелецького району Чернігівської області.
Монастир був предметом дослідження багатьох поколінь учених, науковців, істориків, археологів, мистецтвознавців.
За роки свого існування монастир перетворився не тільки в архітектурну перлину Чернігівщини, а й став центром духовного життя для багатьох поколінь людей. У храмі відновлюються духовні, культурні, виховні традиції, які зробили його сьогодні потужним культурно-освітнім центром не тільки Козелеччини, а й України.
Об’єкт дослідження – споруди Свято – Георгіївського жіночого монастиря в с. Данівка Козелецького району Чернігівської області.
Предмет дослідження – історія будівництва монастиря, його мистецькі особливості та роль у формуванні духовної культури українців.
Мета дослідження – здійснити комплексне дослідження Свято – Георгіївського жіночого монастиря і довести, що він є перлиною духовної культури багатьох поколінь українців та мистецьким шедевром, яким по праву повинен пишатися кожен мешканець нашого району.
Відповідно до мети сформульовані завдання дослідження:
– виокремити основні етапи історії будівництва монастиря;
– схарактеризувати архітектурні особливості собору Георгія Переможця;
– вивчити особливості інтер’єру собору;
– дослідити історію потрапляння ікони Божої Матері ;
– виокремити й дослідити культурно-освітні та духовні традиції, пов’язані з існуванням монастиря;
– проаналізувати роль монастиря на сучасному етапі.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що автор уперше звернулася до вивчення історії монастиря з позиції дослідження його не тільки як архітектурної пам’ятки, а як до центру духовного відродження людей.
Результати дослідження можуть бути використані на практичних заняттях з історії України та художньої культури, а також на засіданнях краєзнавчих гуртків та секцій.
За сім кілометрів від Козельця, районного селища на Чернігівщині та недалеко від села Данівка у буянні вікових крон сьогодні можна побачити високий трьохглавий собор – сліпучо-білий, із зеленими банями й золотими хрестами. Це головний храм старовинного монастиря , який був названий на честь Георгія Переможця, у 1995 році повернений Українській Православній Церкві .
Перші спогади про церкву на честь Георгія Переможця датуються 1654 роком. У цьому році в знак об’єднання України з Росією, за вказівкою гетьмана Лівобережної України Богдана Хмельницького, було засновано чоловічий Козелецький монастир біля села Данівка. Він був притулком для одиноких козаків (додаток Б).
Спочатку всі споруди монастиря були дерев’яними. Мурований Георгіївський собор – головна споруда монастиря, від якого він одержав назву, почали будувати в 1741 році за указом імператриці Єлизавети Петрівни.
Данівський собор Георгія Переможця – цегляна, трикупольна церковна споруда. Конструктивно собор повторює стародавню схему тринефного чотиристовпного храму і нагадує віддалені свої прототипи – величні храми Київської Русі.
Це сувора архітектура , яка має фортечний характер. На фоні простої гладі стін, за принципом художнього контрасту, в Данівському соборі використовується багате художнє ліплення з рослинно-декоративними мотивами .
У довіднику 1903 року Свято-Георгіївський монастир описується як чоловічий. Згадки про нього, як про жіночий, а пізніше і змішаний, лише зафіксовані в розповідях місцевих жителів, які відносять це до післяреволюційного періоду. Більш за все це було пов’язано з розпочатими після революції гоніннями на церкву та міграцією ченців.
Якби монастирські стіни могли говорити, скільки б вони розповіли нам про свою долю за часів радянської влади, про долі тих, кого вони в цей час ховали.
У 30-х роках Данівський монастир був розігнаний, а собор закрито. У 1938 році на базі Георгіївського монастиря був заснований будинок престарілих та інвалідів. Під час окупації німецько-фашистськими загарбниками району на території монастиря був розташований стан Козелецької поліції.
Пройшли роки. За брамою монастиря виросло містечко, у якому на повному державному забезпеченні знаходяться престарілі та інваліди. Собор використовується як склад для палива.
Відродження обителі почалося лише в 1995 році. До того часу від монастиря не залишилося майже нічого, окрім напівзруйнованих будівель.
У березні 1997 року обитель прийняла ігуменя матушка Пелагея. Не випадково, напевне, очолила вона жіночий монастир, бо наділена була великою вірою та надією, великою силою духу, які їй допомогли підняти храм з руїн, і вже в жовтні 2001 року собор та Троїцька трапезна церква були освячені, відновлені богослужіння, піднялася з руїн унікальна пам’ятка історії та архітектури ХVІІ століття.
Сьогодні обитель славиться чудотворною іконою Божої Матері «Аз есмь с вами и никто же на вы» , яка довгі роки залишалася прихованою. Ікона написана за благословенням святого праведного отця Іоанна Крондштадського.
У Свято-Георгіївському монастирі ікона десятки, сотні разів проявляла свою чудодійну силу. Слава, почитання образу Пресвятої Богородиці набирають усе більшого поширення. Тут віддруковано репродукції з ікони, зафіксовано багато чудес, постійно надходять листи з подяками за допомогу з різних куточків нашої землі.
Нарешті 23 квітня 2002 року на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви прийнято було рішення про внесення до списку чудотворних ікон Божої Матері Данівську ікону.
Історія Свято - Георгіївського жіночого монастиря продовжується, долі ще не одного покоління будуть віддзеркалюватися в золотих банях храму. Якщо говорити про роль монастиря у формуванні духовної культури людей, то, без сумніву, можна стверджувати, що він є сучасним центром навчання та виховання молодого покоління , створення нових сімей, збереження духовних традицій нації. У монастир уже тривалий час організовуються екскурсії з різних навчальних закладів району. Духовний і всебічний розвиток, який можливий лише через спілкування із сокровенними істинами, викладеними у Священному Письмі, – ось про що розповідають монахині дітям. Саме цей заклад допомагає батькам виховувати дітей чуйними, справедливими, чесними та порядними. У монастирі продовжують плекати виховні традиції багатьох поколінь вірян, які ґрунтуються на вірі та досвіді життя.
Свято – Георгіївський монастир допомагає зміцнити віру в загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, краси, справедливості, благородства, милосердя тощо. Під впливом релігії в людей формуються гуманні погляди на людину, природу, суспільство. До православної обителі приходить все більше і більше людей. Вони там прагнуть знайти спокій, відповісти на якісь запитання. Тут найбільше проходить обрядів хрещення новонароджених та поминань померлих, адже це цілий процес, який триває довго.
Отже, можна з впевненістю стверджувати, що Свято – Георгіївський жіночий монастир за три з половиною століття свого існування залишився центром духовного виховання нації.
Монастир вистояв у часи байдужості з боку синодального керівництва на початку ХХ ст. та в буремні роки революцій, войовничого атеїзму та світових війн. Його сьогодення – це продовження новітньої історії монастиря.
У наш нелегкий час хочеться побажати всім нам віри й надії, які додадуть нам сили вистояти й зберегти кращі людські якості, не розгубити їх на тернистих дорогах життя.
Дякую за увагу!
